напишіть нам
Засновник:
Запорізька обласна державна адміністрація,
Департамент культури, туризму, національностей та релігій
Запорізький обласний туристично-інформаційний центр

Запорізький обласний краєзнавчий музей

Запорізький обласний краєзнавчий музей був заснований у 1921 р. Першим його директором став Я.П. Новицький. Після смерті свого засновника музей поступово занепав, переїжджаючи з місця на місце.

В 1930 р. виник музей історії Дніпробуду, що в 1939 р. отримав статус обласного краєзнавчого. Під час війни музейні експонати сильно постраждали. З довоєнної колекції збереглися лише дві гармати XVIII ст.

Після звільнення м. Запоріжжя у 1944 р. від фашистських загарбників, обласний краєзнавчий музей поновив свою роботу, але під дахом Мелітопольського історико-краєзнавчого музею. В Обласний центр музей повернувся лише в 1948 р.

У 1991 р. експозиція музею відкрилася в будівлі колишньої Земської управи (1915 р.), в якому перебуває і по сьогодні.

В різний час в сучасній будівлі музею працювали Я.П. Новицький, Л.І. Брежнєв, з балкону Земської управи з промовою виступав Н.І. Махно.

Природа Запорізького краю


Відділ природи музею знайомить відвідувача з природою запорізького краю і кожен може знайти мальовничій куточок, який імпонує його настрою та смакам.

Територія області розташована в степовій зоні. 200 років тому це цілинні простори з буйним посухостійким травостоєм та різноманітним тваринним світом. Все це послужило утворенню чорноземів.

Сучасний запорізький степ – це простори перетворені працею людини. Залишки первісного цілинного степу зустрічаються лише в заповідних зонах.

Ліси в області штучні. Їх площа понад 105 тисяч квадратних гектарів. Є залишки плавневих та байрачних лісів. Посадка штучних лісів датується 1846 роком, з їх появою з’явилися і нові види птахів і звірів. Деякі переселилися самі, а деяких методом переселення завезли до області: лосі, дикі кабани, косулі, єнотовидні собаки, фазани.

Південь нашої області омиває Азовське море. Теплий клімат, велика кількість сонячних днів, лікувальні грязі, та наявність мінеральних вод на узбережжі, дають можливість чудового відпочинку та лікування.

В морі живе понад 100 видів та підвидів риб. На косах і островах проживає та зустрічається на прольотах велика кількість рідкісних птахів.

Постійно діюча виставка «Геологічна історія Запорізької області» це послідовний огляд історії земної кори і живої природи за ерами та періодами, відклади яких виявлені на території області. Найбільшу увагу привертають рештки, які свідчать про існування того чи іншого виду в далекому минулому.

Найдавніша історія


В Запорізькому обласному краєзнавчому музеї в чотирьох залах археології, в яких висвітлюється історія краю від найдавніших часів – понад 140 тис. років тому до 15 ст. н.е. демонструється понад 4300 експонатів. Найдавніші знаряддя було виготовлено з кременю та кістки в епоху раннього палеоліту. Набагато пізніше – в неоліті з`являється перший глиняний посуд. Давні люди полюбляли розмальовувати своє тіло і одяг природними барвами, використовували квіти та інші матеріали. Часто подібні дії та предмети мали магічний підтекст, граючи роль охоронних оберегів. До нашого часу збереглися вироби, виготовлені з річкової мушлі та зубів оленя, які використовувалися і як прикраси.

В епоху енеоліту - бронзи, поряд з майстерними виробами з кістки та кременю: молоточкоподібними булавками, теслами, ножами та наконечниками стріл, з`являються свердленні та поліровані сокири, виготовлені з твердих порід каменю. Деякі з цих артефактів є зразками чудового мистецтва давніх майстрів. В той же час зароджується бронзоливарне виробництво, яке досягло найвищого розквіту наприкінці епохи.

Одну з найяскравіших сторінок в історії краю вписали іраномовні племена скіфів і сарматів. Обидва народи зробили значний внесок в світове мистецтво, завдяки винайденню так званого «тваринного» та поліхромного стилів. Вони часто покривали зображеннями звірів зброю та збрую. Найулюбленішими образами, які використовували в торевтиці були олені, грифони та інші хижі тварини та птахи.

Завдяки том, що на Кримському півострові з`явилися грецькі колонії, в скіфське середовище проникає прекрасна чорнолакова кераміка, а також амфори та предмети культу іншого народу. Грецькі майстри часто були авторами відомих виробів золота та срібла, які знайдені в скіфських царських похованнях.

Перше тисячоліття нашої ери позначилося так званим великим переселенням народів. Зі сходу в степи Північного Причорномор`я просунулися перші тюркомовні племена гуннів, а з північного-заходу – слов`янські та германські племена. В кінці тисячоліття нові хвилі кочовиків: печенегів, торків, половців з мінили своїх попередників. Усі ці народи залишили помітний слід в історії нашого краю.

Запорізький край в період XV – XVIII ст


В період XV – XVIII сторіч більшу частину території Запорізького краю займали кочовища ногайців, розрізнені групи яких кочували в нашому регіоні ще з XIII ст. Головним джерелом існування ногайців було напівкочове скотарство. Ногайці розводили коней, велику рогату худобу, овець, верблюдів. У невеликих розмірах займалися і землеробством. Вони сіяли просо і ячмінь. За віросповіданням ногайці були мусульманами. Водночас почався процес формування запорозького козацтва.

Козацтво – це збірна назва козаків в Україні та в порубіжних державах з кінця XV ст. Слово «козак» на письмі вперше вжито в «Початковій історії монголів» (1240 р.) у значенні людини самітної, не зв’язаної ні з домівкою, ні з сім’єю. Перші документальні згадки про українських козаків належать до кінця XV ст. Винятково важливе військово-стратегічне й господарсько-економічне значення мав Великий Луг Запорозький. У 1555 р. на острові Мала Хортиця Дмитро Вишневецький звів потужне укріплення, звідси здійснив ряд успішних походів проти Османської імперії та Кримського ханства. Хортицький Замок був прямим попередником Запорозької Січі.

Втечі населення на Запорожжя посилились після заключення Люблінської унії у 1569 р., результатом якої було об’єднання Польщі та Литви в єдину державу – Річ Посполиту. Належність до козацького стану, участь козаків у війнах або їхнє перебування на державній службі засвідчував поіменний список – реєстр, який також був документом, за яким їм виплачувалася платня. Перша відома згадка про козацький реєстр датується 1568 р. Реєстровим козакам були надані і клейноди.

Запорозькі козаки здійснювали морські походи проти наймогутнішого османського флоту на Чорному морі. Запорозька Січ за свій кошт будувала та оснащувала річкові та морські судна. В основі успішних дій козацького флоту була ретельно відпрацьована тактика – маневр, швидкість і несподіваність удару. Морські походи проводилися з метою звільнення невільників, знищення збройних сил противника і захоплення трофеїв.

У середині XVII ст. український народ на чолі з Б. Хмельницьким розпочав війну проти національного і соціального гніту. Найважливішу роль у Визвольній війні українського народу. відігравало козацтво. Згідно Зборівського договору 1649 р. польський уряд уперше визнав автономію козацької України на території трьох воєводств – Київського, Брацлавського і Чернігівського. На визволених землях формувалася українська національна держава – Гетьманщина.

Запорожжя – назва земель, якими володіли запорожці. У 1734 – 1775 рр. запорожці займали велику територію з площею близько 80 555 кв. м. Володіння запорожців лежали в межах сучасних Дніпропетровської, частково – Запорізької, Херсонської, Кіровоградської, Миколаївської, Одеської та Донецької областей. Вся територія Запорожжя в цей час поділялася на паланки, яких спочатку було 5, а пізніше 8: Бугогардівська, Протовчанська, Орільська, Кодацька, Інгульська, Прогноїнська, Самарська, і Кальміуська. Запорожжя періоду Нової Січі стрімко набувало обрисів держави.

Козацтвом був створений оригінальний тип господарювання – зимівник, який напрочуд вдало відповідав природним особливостям Південної України. У щоденнику Еріха Лясоти, який перебував на Січі в 1598 р., зимівчани згадуються вже як цілком стала і давно відома спільнота. Зимівники були основою господарської діяльності на Запорожжі і проіснували до 1804 р.

Козацтво приймало участь у російсько – турецькій війні 1736 – 1739 рр. Росія прагнула до виходу до Чорного моря, допомогти їй у цьому і мусили запорожці. Перший похід на Крим стався у жовтні 1735 р. За часів Нової Січі російські війська практикували побудову допоміжних фортифікаційних споруд – ретраншементів на запорозьких землях. Такий опорний пункт був споруджений в 1736 – 39 рр. на о. Хортиці. Побудова укріплень мотивувалася необхідністю захисту запорозьких козаків від татарських і турецьких вторгнень, але головним їх призначенням було «смотрение за своенравными запорожцями». Брали участь козаки і у морських та річкових походах. Необхідний же для того флот, за наказом командування, будувався на заснованій на о. Мала Хортиця корабельні, окрім того, будували судна і на Канцерівському острові та на Малашевських острівцях. Всього на 14 квітня 1739 р. на хортицькій військовій базі стояло 410 річкових кораблів і човнів.

З кінця 1730-х р. в Російській імперії склалися внутрішньополітичні та зовнішньополітичні передумови ліквідації Вольностей Війська Запорозького Низового У 1775 р. російською армією проведена воєнна операція, внаслідок якої було знищено Нову Січ і Запорозька Січ перестала існувати.

В XVII – XIX ст. найпопулярнішими стали народні картини «Козак Мамай». В Україні великого поширення набула ікона «Покрова Пресвятої Богородиці», в якій ідея небесного заступництва набула значення національної ідеї. Серед козацтва було багато талановитих музик, співаків і танцюристів.

Край в кінці XVIII – на початку XIX ст.


Експозиція залу починається з подій останньої чверті XVIII століття. Це був час, коли землі нашого краю в документах часто називали «пустопорожніми», бо жило тут дуже мало людей. В Приазовських степах кочували ногайці, а по берегах річок Дніпра, Конки, Жеребця, Терси, Московки засновували свої зимівники козаки. З Криму регулярно здійснювалися жорстокі набіги на територію сучасної України, яка входила до складу Російської імперії. Росія в той час прагнула отримати вихід до Чорного моря, щоб забезпечити собі найбільш зручні зв’язки з країнами Середземномор’я та західної Європи. Ці задачі і вирішувалися під час війн з Туреччиною, які велися в 1768 – 1774, 1787 – 1791 роках. В результаті Крим, Причорномор’я та Приазов’я були приєднані до Росії. Почався процес колонізації цих земель. Тому саме з цієї теми починається експозиція, де представлена зброя того часу, портрети визначних діячів. У воєнних діях в складі російської армії приймали участь і козаки. Про їхню мужність і військове вміння свідчить унікальний документ 1791 року «Аттестат черноморского казака Лалима». Поряд – медаль «Кагул» 1770 року, монета російсько-молдавська, яка карбувалася з трофейних турецьких гармат.

Заселення нашого краю тісно пов’язане з будівництвом Нової Дніпровської укріпленої лінії, яке почалося закладенням 15 (28) серпня 1770 року Олександрівської фортеці, яка дала початок нашому місту. На копії карти XVIII століття позначені сім фортець – Олександрівська, Микитинська, Григорівська, Кирилівська, Олексіївська, Захарівська і Петровська. Перша – біля Дніпра, остання – на узбережжі Азовського моря. Залишки цих фортець і зараз існують на території Запорізької області. Фотографія однієї з них – Микитинської – представлена в експозиції. Поряд з фортецями створювалися поселення відставних солдатів.

Ще під час боротьби за Крим, за розпорядженням Катерини ІІ, О. Суворов здійснив вивід звідти греків-християн, частина з них оселилася на нашій території. Про проживання греків поруч з кримськими татарами свідчать їхні побутові речі.

В експозиції надаються матеріали, які присвячені Вітчизняній війні 1812 року – зброя 1813 р., медалі учасника війни та за взяття Парижа в 1814 році, хрест, яким нагороджували священників. Поміщиком Бердянського повіту був герой війни 1812 року В.В. Орлов, який отримав тут маєток у спадок від діда – батька матері – генерала від кавалерії Ф.П. Денисова. В 1799 році за указом Павла І Денисов отримав землю на узбережжі Азовського моря. А потім, за царським дозволом, передав графський титул та володіння онуку, який отримав подвійне прізвище – Орлов-Денисов. У пам'ять про перемогу у війні 1812 року новий власник збудував у с. Обіточному церкву, яка збереглася і зараз вважається пам’яткою.

В результаті колонізації краю тут створювалося не тільки багатонаціональне, але й багатоконфесіональне населення. Ще в кінці XVIII ст. з с. Знам’янка Єлисаветградського повіту на р. Білозерку переселилися старообрядці, які заснували села Велику та Малу Знам’янки, Водяне. В експозиції поряд з культовими речами подається унікальна рукописна книга «Словник», в якій наведені не тільки тексти, але й ноти для співу.

Яскравими барвами привертають увагу вбрання духоборів – сектантів православного толку, яких переселили з Росії на малозаселені землі на р. Молочній. В указі було сказано, що іх оселили тут «дабы не допустить распространения ереси в центральных губерниях». Духобори зайнялися тут вівчарством, тому багато речей виготовлено з домотканої вовни. Перебування їх на нашій території має цікаву історію – це і гостювання царя Олександра І, який їхав до Криму, і звільнення їх на перший час від податей, військової служби. А потім духоборів позбавили усіх привілеїв. У поселеннях, де спочатку господарство велося на комуністичних засадах, тобто усе було спільним, почалося розшарування, і як наслідок виникло непорозуміння. Духоборам запропонували зректися своєї віри і перейти в православ’я, або переселитися на Кавказ. Частина покинула цю територію і зберегла віру. А дехто залишився. Про це свідчать списки наведені в експозиції.

Бажаючи створити на Півдні господарства європейського рівня, Катерина ІІ запропонувала усім бажаючим жителям Європи переселятися сюди на пільгових умовах. Першими погодилися на це меноніти – сектанти-протестанти фрізи і фламандці, предки яких через релігійні переслідування на батьківщині у Голландії ще в XVI ст. переселилися в Прусію. В 1789 році, відчуваючи нестачу землі і маючи обіцянку російського уряду оселити їх у пониззі Дніпра в районі Бериславля, вони прибули по Дніпру до о. Хортиці. Їм запропонували тут зупинитися, мотивуючи це тим, що обіцяні раніше місця, знаходяться у зоні військових дій. Вони вимушені були залишитися, і тут заснували велику кількість поселень. На початку XIX ст.. прибували все нові групи менонітів і їх почали розселяти на р. Молочній. Так було створено Хортицький та Молочанський менонітські округи. Меноніти отримували по 65 десятин землі на сім’ю, мали свободу віросповідання, звільнялися від військової служби та військового постою, отримували кошти на переселення та на обладнання житла та ін. Багато цікавого про менонітів дізнаються відвідувачі під час екскурсій. А в експозиції їх чекають дитяча колиска, горизонтальна прядка, годинник, який виготовлений в колонії Хортиця, церковні менонітські книги, чавунна вафельниця для випікання традиційної менонітської страви.

Серед іноземних колоністів були і німці з Вюртембергу, Баварії, Прирейнських земель. За віросповіданням вони були лютеранами, католиками. В архівах збереглися їхні паспорти, копії яких надані в експозиції. Тут і традиційні німецькі музичні інструменти – цитри, керамічні пивні кухлі, столові прибори.

Запорізька область у роки Другої Світової Війни


У трьох залах музею розміщена експозиція, присвячена одній з найтрагічніших сторінок історії – воєнній добі. Спочатку відвідувач поглинається у атмосферу кінця 30-х років – часу підготовки до великої війни. На стендах змонтовані фотографії запоріжців, які беруть участь у спортивних і воєнізованих змаганнях, навчаються на санітарних курсах, організовано протестують проти політики капіталістичних країн. Показані лотереї та знаки Товариства сприяння авіаційному та хімічному будівництву. Розповідається про перші збройні сутички в Іспанії та на Далекому Сході.

Червень 1941 р. різко змінив життя країни. Вже у серпні бої точилися на території нашої області. Промислові підприємства спочатку переводилися на військовий лад, а згодом постала проблема повного їх демонтажу та евакуації до східних районів. Не дивлячись на мужність та героїзм радянських воїнів, Червона армія відступила. На початку жовтня Запорізька область була захоплена ворогом. Ці трагічні сторінки висвітлені шляхом показу фотографій та особистих речей учасників тих подій.

Трохи більше двох років область була окупована. Цьому присвячений окремий зал. Розповідь іде про організацію господарства та життя людей за умов окупації. Ексклюзивними є документи про каральні органи тих часів, надані архівом СБУ. Декілька експонатів розповідають про життя людей у нацистських концтаборах. Окремі стенди висвітлюють підпільну боротьбу проти тодішнього режиму.

Великий зал присвячений визволенню від фашистських загарбників. Відвідувач дізнається про хід Запорізької та Мелітопольської наступальних операцій, про форсування Дніпра. Тут можна побачити мундири командуючих різного рангу, зразки стрілецької зброї, різні нагороди. Числені фотографії розповідають про нелегке солдатське життя та руїну, яку принесла війна. Останні стенди розповідають про похід у Європу. І нарешті відвідувач знайомиться ззапоріжцями, які брали участь у далекосхідних баталіях. Цим логічно завершується історія великої війни

Запоріжжя в період післявоєнної відбудови


Відбудова народного господарства України розпочалася одразу ж після визволення від фашистської окупації й особливо активізувалася у повоєнний період. Матеріальні збитки, нанесені війною містам і селам Запорізької області, склали близько 19 млрд. крб. Були зруйновані 475 підприємств, весь залізничний і водний транспорт. У м. Запоріжжі знищено 1045 житлових будинків, 24 лікарні,     2 інститути, 74 школи, магазини, кінотеатри, приміщення драмтеатру, усі комунально-побутові підприємства.
 
У звільненому місті, де залишилось 65 тис. чоловік, відразу розгорнулися відбудовні роботи. На заводі «Комунар» уже в 1944 році відновили виробництво сільськогосподарських машин, діяли основні цехи паровозоремонтного заводу, колектив інструментального заводу освоїв виробництво окопних пічок для фронту. Одночасно жителі міста відновлювали житловий фонд, міське комунальне господарство.
 
На початку 1944 року розпочали відбудову Дніпрогесу та металургійних підприємств. 7 липня 1944 року в греблю був закладений перший кубометр бетону, а у березні 1947 року перший післявоєнний агрегат дав струм. У червні відкрилося судноплавство на Дніпрі. За дострокове введення в дію гідроелектростанції 645 учасників будівництва були нагороджені орденами імедалями СРСР, десять чоловік отримали найвищу нагороду - орден Леніна. В експозиції представлені матеріали учасників відбудови: начальника Ф. Логінова, бетонниць Г. Лошкарьової та Т. Череміскіної, майстра А. Євграфова.
 
Наприкінці 1945 року розпочалися роботи з відродження заводу «Запоріжсталь», а вже у 1947 році запоріжці відправили на автозаводи Москви й Горького перші ешелони холоднокатаного сталевого листа. 1949 рік став завершальним у відродженні заводу. В експозиції представлені документи директора заводу «Запоріжсталь» А. Кузьміна, картина членів Санкт-Петербурзької спілки художників В. Овчинникова й Ю. Хухрова «Відбудова заводу «Запоріжсталь» тощо.
 
Протягом 1945-1950-х років стали до ладу й інші металургійні підприємства: електродний, абразивний, коксохімічний заводи. Восени 1948 року першу повоєнну плавку здійснив електрометалургійний завод «Дніпроспецсталь», у 1949 році стали до ладу алюмінієвий та феросплавний заводи.
 
Розгорталося й нове промислове будівництво. Протягом 1946-1950 років збудовано 26 нових підприємств - олійниця, завод скляних виробів, шлаковатний комбінат тощо. У 1948 році розпочалося будівництво трансформаторного заводу. Протягом 1944-1950-х років відновлено й побудовано 569 тис. кв. м житла, відремонтовано 52 км трамвайної колії, працювало 90 трамвайних вагонів та        10 автобусних маршрутів. На 90 % відновлено амбулаторно-лікарняну мережу, збудовано 4 нові лікарні, відбудовано машинобудівний і педагогічний інститути, середні навчальні заклади, працювала мережа культурно-побутових закладів.
 
У будівлі, в якій зараз знаходиться обласний краєзнавчий музей, у повоєнний період перебував Запорізький обком компартії України. Відвідувачі експозиції зможуть побачити відтворену частину кабінету першого секретаря Леоніда Брежнєва, який у 1946-1947 роках працював у Запоріжжі.

Виставка «Олександрівськ: місто і городяни»



Початок історії міста пов’язаний з будівництвом Олександрівської фортеці в 1770 р. Поряд з нею виникло поселення з такою ж назвою, яке в 1806 р. отримало статус повітового міста Катеринославської губернії. В середині ХІХ ст. місто було забудовано переважно одноповерховими глиняними та дерев’яними будинками. Щорічно тут проходили 3 – 4 ярмарки, під час проведення яких з різних міст і сіл з’їжджалися купці та селяни з своїм крамом та продуктами. В цей час особливою популярністю користувалися заїжджі двори, харчівні. До цього дня зберігся будинок Мінаєва, де знаходився такий заклад. 

Наявність в цій місцевості покладів глини, придатної для виробництва будівельних матеріалів, спонукала підприємців відкрити цегляні та черепичні заводи. В 1908 р. їх було вже сім. Це дало поштовх розвитку будівельної галузі. В кінці ХІХ – на початку ХХ ст. активно здійснювалося будівництво цегляних приватних будинків та будівель громадських закладів. Зображення цих споруд, виконані художниками а. А.С. Грабчильовим та С.Д. Лифенком, проекти забудови приватних ділянок, розміщені на виставці, дають уяву про вигляд м. Олександрівська того часу. 

Розвитку промисловості сприяло будівництво залізниці, яка проходила через місто. Тут були засновані ливарні заводи, парові борошняні млини, парові лісопильні заводи. Але найбільш потужними були заводи сільськогосподарського машинобудування. Продукція заводів Леппа і Вальмана, Коппа та ін. була широко відома на всій території Російської імперії. На цих підприємствах випускали сіялки, віялки, плуги, букери, молотарки, преси, побутові прилади, обладнання для виробництва цегли та черепиці, відливали ажурні чавунні сходи для будівель, деталі для садових лав. Рекламний плакат, товарні знаки підприємств, черепиця, інструменти з колекції музею, надані в експозиції, є матеріальними свідками історії. 

В 1895 р. населення міста складало 19 000 чоловік. В 1908. р. – 35 683 чол. Мешкали в Олександрівську робітники, службовці, міщани, купці, селяни. Вони були представниками різних національностей та конфесій: українцями, росіянами, євреями, поляками, німцями, фризами, фламандцями, татарами. В місті діяли православні собори, синагоги, католицький костел, менонітська церква, лютеранський молитовний будинок. В місті працювали магазини та кравецькі майстерні, де місцеві дами мали змогу придбати або замовити вбрання та аксесуари. 

В колекції музею збереглися побутові прилади – пральна машина, віджим для білизни, чоловічий та жіночий одяг, речі повсякденного вжитку, дитячі іграшки, зібрані багатьма поколіннями музейних працівників. Велика кількість фотографій, розміщених на виставці, дає уявлення про зовнішній вигляд міських жителів сто років тому. 

В Олександрівську діяли школи, чоловіча та жіноча гімназії, комерційне та механіко-технічне училища, школа-хутір глухонімих. На виставці надано підручники, сторінка з зошита, пенал, ручки та ін. В місті створювалися об’єднання інтелігенції. Одним з них було Товариство тверезості з театральною трупою при ньому. Місцем відпочинку городян був міський сад, де організовувалися розважальні заходи, грав духовий оркестр. Музику в місті любили, про це свідчить наявність великої кількості музичних інструментів того часу в багатьох сім’ях. В колекції музею вони представлені кількома зразками піаніно, механічним піаніно, бандурами, духовими музичними інструментами та ін. 

На початку ХХ ст. міська управа багато уваги приділяла благоустрою міста. Почали замощувати вулиці, в місті збудували водопровід. В 1911 р. почала працювати Олександрівська електростанція і в будинках городян та в установах з’явилося електричне освітлення, на вулицях газові ліхтарі були поступово замінені на електричні. Відкривалися лікувальні заклади – земська лікарня, єврейська лікарня, приватна лікарня Бера. Виставка запам’ятається відвідувачам і унікальними печатками Олександрівської міської управи, бібліотеки комерційного училища та особистою – з готичними літерами. 

Про усі ці та інші цікаві події з історії міста можна дізнатися відвідавши нову виставку, яка органічно поєдналася з раніше створеною виставкою «Міські меблі ХІХ – поч. ХХ ст.». 

На виставці представлені понад 500 експонатів, більшість з яких відвідувачі побачать вперше. Декілька речей для експонування було люб’язно надано запорізьким колекціонером В. Гущею.

Дніпрогес: підкорення стихії


Дніпрогес по праву можна вважати символом Запоріжжя та цілої епохи. Вже більше 75 років він працює на користь людям. З побудовою у Запоріжжі потужної гідроелектростанції стало можливим не тільки безперешкодне судноплавство Дніпром, але й будівництво і розвиток на півдні України колосального індустріального комплексу, що корінним чином вплинуло на розвиток південних, центральних та східних областей країни. 

Підготовка будівництва гідроелектростанції розпочалася ще на початку 20-х років. Тоді, у 1920 році був затверджений план ГОЕЛРО, а в 1921 році створена організація «Дніпробуд». Авторами проекту Дніпровської гідроелектростанції стали інженер І.Г. Алєксандров та колектив архітекторів під керівництвом В.О. Весніна. Начальником Дніпробуду було призначено О.В. Вінтера, а головним інженером – Б.Є. Вєдєнєєва. На виставці представлені їх особисті речі, посвідчення, грамоти. 

8 березня 1927 року Дніпрогес було урочисто закладено. Вже через тиждень на будівництві розпочалися вибухові роботи. У травні 1928 року взялися за зведення греблі, що мала підперезати Дніпро бетонним поясом у вигляді дуги довжиною 760,5 м, радіусом 600 м і заввишки 62 м. 28 березня 1932 року в греблю було вкладено останній кубометр бетону. Після цього рівень води у Дніпрі піднявся на 37,5 м. 

Всього на Дніпробуді працювало більше 20 тис. робітників. Вперше на будівництві такого масштабу людям допомагала сучасна техніка (переважно закордонна – фірм «Маріон», «Індастріал»). Тим не менш, травматизм на спорудженні гідроелектростанції був досить високий. Так, з 1 жовтня 1929 року по 30 вересня 1931 року на будмайданчиках було травмовано близько 9,7 тис. людей. 

Для обслуговування дніпробудівців була створена належна інфраструктура: клуби, фабрика-кухня, житло, транспорт, лікарні, магазини тощо. На будівництві діяла хорова капела Дніпрельстану. 45 хористів-дніпробудівців під керівництвом диригента Л.А. Усачьова – автора поеми-сюїти «Електросерце», були бажаними гостями не тільки в центральному театрі, але й у чисельних червоних кутках. В музеї зберігається комплекс особистих речей Л.А. Усачьова. Проте, не все було так добре, як планувалося. Так, наприклад, на фабриці-кухні панувала антисанітарія, якість обслуговування та самої їжі була вкрай низькою. 

Нарешті, 1 травня 1932 року перший агрегат Дніпрогесу дав промисловий струм. Офіційне відкриття гідроелектростанції відбулося через півроку – 10 жовтня 1932 року. Повна потужність станції в 30-ті роки дорівнювала близько 558 тис. кВт. Після зведення у 1980 році другої черги Дніпрогесу, його загальна потужність сягнула 1538,0 МВт. 

1 травня 1933 року через трикамерний шлюз пройшов перший пасажирський пароплав «Соф’я Перовська». Так відкрилося наскрізне судноплавство Дніпром. Час проходження судна шлюзом складав в середньому 1,5 год. 

В залі «Дніпрогес: підкорення стихії» представлені окрім особистих речей перших осіб Дніпробуду і документи, що розкривають тему соціалістичних змагань, раціоналізаторства, культурного життя дніпробудівців, фабрики-кухні тощо. Окремо надані матеріали археологічної експедиції Д.І. Яворницького. 

Експозиція містить велику кількість фотодокументів різних періодів Дніпровського будівництва, соціалістичних плакатів.


69063, м. Запоріжжя, вул. Чекістів, 29, www.zokm.jimdo.com

Зупинка міського транспорту: «Драмтеатр» / «Вулиця Чекістів» / «Площа Свободи»

Замовлення екскурсій:   (061) 764-39-12

 E-mail: zokm@ukr.net

Ціна квитків

Для дорослих — 15 грн.

Для пільгових категорій — 8 грн.

Графік роботи:

з 9.00 до 18.00 (каса до 17.00), в суботу з 9.00 до 16.00, (каса до 15.00)

Вихідні: неділя, понеділок